Home
лодка і музиканти [entries|friends|calendar]
улиба борзосмислова

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ calendar | livejournal calendar ]

happenis [19 Nov 2009|10:29am]


як казав нєкоторий гоша, "єслі б мнє сєйчас удалось випіть стакан газіровкі,- піть ужасно хочєцца, - то я бил би абсолютно счастлів.
напишіть, чого вам не вистачає для повного щастя? хай це буде таким собі віш-лістом.
129 comments|post comment

show must go on [12 Nov 2009|10:52am]
серіали треба скачувати одразу цілими пачками і дивитися одним махом. під час перегляду рекомендую займатися чимось красивим або корисним, наприклад, заливати сусідів, склити балкон, вдосконалювати танцювальні па (особливо, якщо у вас така ж феєрично велика дзеркальна шафа, як у мене).

(у мене алергія на хауса. нєнавість нєнавість нєнавість)

так от. якщо усі сусіди залиті, відремонтовані і наново залиті, балкони засклені у вісім рядів, і танцюєте ви не гірше, ніж нурієв з плісецькою, можете скористатися короткою версією інструкції з перегляду серіалів.

що робити? )
81 comments|post comment

мотиватори [05 Nov 2009|01:49pm]



плюс один )
35 comments|post comment

faceless [03 Nov 2009|10:21am]
я свій старий телевізор вмикаю
я канали міняю шукаю кіно
очима впираюсь в програму "врємя" - знову бачу - воно
ето

53 comments|post comment

me so happy [21 Oct 2009|12:47pm]
собака охраняла гладіолуси, маячило їй щастя впереді,
і вєтєр нєжно шевелив собаці воласи, казав - смєлєй, собака, вдаль гляді!
прийшла зіма. завяли гладіолуси. їх качєствєнность втрачена була.
собака взвила нєнормальним голосом, сказала "гав!" - і умєрла.

54 comments|post comment

ура! [13 Oct 2009|10:37am]
багато, що трапилося - хотіла вам розповісти і про утеплення фасадів, і про відбілювання ануса, і про любов під час холери, але

подзвонив анонім і повідомив, що сусідню будівлю замінували.

сидимо тепер в окопах в оточенні озброєного омона, їмо крекери.
привіт вам усім навсякійслучяй.
50 comments|post comment

сємочки [15 Sep 2009|11:50am]
учора ввечері, якраз у проміжку між татовим дзвінком і останньою жменею сємочок, до мене прийшла геніальна ідея. до мене взагалі досить часто приходять геніальні ідеї, я п'ю з ними чай із фарфорових горняток і бесідую про життя, але оця, вчорашня, була особливо, надзвичайно геніальною.

давайте усі ви, а це без малого тисяча людей, дасте мені по одному доллару. га? можна по одному євро, якщо ви щедра від природи людина. що таке одне євро з погляду просторово-часового континууму? крапля в морі, піщинка в пустелі, мікроб на трамвайному поручні! одна семиграмова монетка із недорогого сплаву. ніщо, одним словом.
між тим, тисячу таких монеток важать аж сім з половиної кіло. більш того - на них можна купити квиток у відень, винайняти готель і замовити яблучний струдель. а залишок спокійно вкинути в капелюха міму на штефанзпляц...

ви мене розумієте?




всякий різний відень )
64 comments|post comment

now in the store near you! [03 Sep 2009|02:40pm]
Постукай по дереву

Третя збірка молодого автора (до того - "Вічність" - 2002 та "Запах зливи" - 2006, друкувався у виданнях "Межі" та "Digital Романтизм"). Збірка включає прозу та поезію, об'єднані одною тематикою - казкова країна "Алелеберде" - країна із снів, мрій, спогадів, фантазій і чогось невловимого, до чого ми усі прагнемо і за чим ностальгуємо.
Художнє оформлення збірки – Ірини Ковальської.


аз буки веди [01 Sep 2009|10:39am]
сьогодні день знань, а, отже, чудова нагода щось дізнатися. у мене так багато запитань! наприклад, що таке окрошка? чому сонце, чому дощ? скільки разів за життя ми обрізаємо нігті? хто вбив кролика роджера, і хто він взагалі такий, цей кролик роджер? що спричиняє колективне позіхання? навіщо козі баян? коли земля налетить на небесну вісь? і подібні.

а ще я довго мучила певних шановних людей, і в результаті ми отримали абетку із деякими пропущеними літерами - як зуби в першокласника. усім дякую і кланяюся низенько, тицяйте під кат і тіштеся! чмокі ніжно-розовінькім.



ей бі сі ді і еф джі )


кілька днів тому в [info]sokyra був день народження, а я не мала змоги привітати, тож Яню, присвячую цей пост тобі!
54 comments|post comment

корови, крілики і хавка [18 Aug 2009|10:40am]


у мене є альбом із такого грубого кагбе туалетного паперу. я там малюю корів і морозиво в вафельних стаканчиках. )
114 comments|post comment

еті садісткі дєйствуют на нас на расстояніі [14 Aug 2009|11:33am]
ганя розмовою нагадала.
коли мені було років 12-13, в мене закохався один несповна розуму. тобто це я не фігурально висловлююся, чувак справді був того, може, синдром дауна, абощо, хоча ні, навряд, в них специфічна зовнішність, утім, в нього теж була досить специфічна зовнішніть, товсті шкельця в окулярах і відвисла нижня губа і курта джінсова варьонка, і років під тридцять, таке.
він жив із батьками поверхом вище і постійно підстерігав мене на сходах, або біля під'їзду, чи на майданчику в дворі, чи біля магазину, чи ще де, і тицяв різні цукерки і папірці з віршами еротичного, простигосподи, змісту, иииии.
в мене ця його любов викликала страх і ненависть, а сам він - безмежну огиду і жаль, бо постійно хотілося його вдарити, чи там плюнути в обличчя, а він же хворий на голову, ну ви зрозуміли. а окрім того, я тоді дуже цікавилася одним хлопцем із нашого ж будинку, цим хлопцем всі дівчата цікавилися, бо він був схожим на роббі вільямса, коротше, перший хлоп в дворі був, і я в нього, можна сказати, була закохана, а він у мене, навпаки, закоханий не був, аж потім закохався, коли я на нього поклала, словом, було пізно, таке життя, що ж тут зробиш,
але я щось зациклилася,
ага, так от, в контексті цих дитячих закоханостей шанувальник з відвислою губою аж ніяк не додавав мені привабливості, от поставте себе на моє місце.
не знаю, що викликало в дауна такі палкі почуття, може, як ото взимку мене смикнуло заколядувати і в його квартирі, бо ж він як-не-як, а людина, то так та колядка і запала йому в душу? але то направду дивно, ви ж бо знаєте, як я співаю, то не спів, то пекельний крик і стогін.
отак промучилася я з тим поетом еротичного змісту рік чи й два, а потім він подівся десь, мабуть, батьки на кульпарків одвезли, прямо в окулярах і джінсових варьонках. таке життя, що ж тут зробиш.
43 comments|post comment

біленький [10 Aug 2009|10:47am]
був у мене в школі один колоритний вчитель англійської літератури на прізвище Біленький (усі, хто вчився в одній зі мною школі, не дадуть збрехати, яким зачотним дядьком був Юрій Володимирович). станом на той час йому було, здається, біля шістдесяти, і в нього було дві незмінні любові - англійська література і жінки.

Біленький ніколи не був одружений і жив з мамою, аж доки старенька не померла, і він став змушений сам за собою доглядати. відтак ходив він у вічно пожмаканих й зле випраних сорочках, мішкуватих, подекуди порваних штанях; колись підтягнутий красень-брюнет (на фото), в літньому віці пан Біленький розплився і був досить незграбним, а на додачу й розсіяним; він постійно сідав у коробки з крейдою і розливав чорнило на столі, ламав стільці, вступав в калюжі у дворі і таке інше. рідке волосся Біленький відрощував і зачісував на лисину; саме ж волосся, як кіса вороб'янінов, він фарбував в "радікально чьорний цвєт": Юрій Володимирович ніколи не міг підібрати добру пропорцію хни і басми (бо фарбував він виключно натуральними фарбниками), і тому щомісяця радував нас своєю зачіскою усіх відтінків водоростів - від блідо-зеленого до густо-фіолетового.

як я вже зазначила, пан Біленький кохався у жіноцтві і англійській літературі. усі учениці, які були бодай трохи кмітливішими за табуретку, мали у нього тверду п'ятірку; усі вчителятка, вчителиці і вчительохи поперемінно ставали об'єктами уваги і навіть обожнювання.

під різні свята - як то день вчителя, чи восьме березня, чи ювілей котроїсь вчительки - Юрій Володимирович писав сонети із присвятами. англійською мовою, звісно ж. ба більше - мовою Шекспіра із рясними "alas" і "thou", щось на кшталт "alas for us, if thou wert all, and nought beyond, o earth!".

за тиждень до визначної дати Біленький ходив коридорами замріяний, губив ручки і клапті паперу, писав на дошках вдалі рими, а в свяковий день вдирався раптом посеред уроку до класу, весь зіпрілий і розхистаний, збивав по дорозі кілька вазонків і таблицю Менделєєва, аж поки не втихомирювався в якійсь урочистій позі і починав читати сонет. "alas... ALAS!!..." - читав він голосно, виразно, з придихом, закочував очі, бризкав слиною і заламував руки. якщо ювіляркою була, скажімо, вчителька біології, яка знала англійською лише "хавдуюду", то вона мужньо терпіла і ввічливо кивала на кожне розпачливе "ALAS!". ми усім класом тамували подих і кусали себе за язики, стримуючи здоровий підлітковий ржач.

на екзамені з технічного перекладу серед тітоньок з райвно сидів і Юрій Володимирович. мені випав якийсь убойний текст на хімічну тематику. я сіла перед тітками і почала спокійно перекладати, аж поки не дійшла до слова "ртуть"... і зупинилася. це слово цілком вишибло з моєї пам'яті.
"курва мать, як же воно англійською, йокелемене, ірка, караул, думай, думай, красавіца моя" - приблизно таке вертілося в моїй голові, аж раптом я почула голос Біленького. він усміхався і співав "show must go on". "МЕRCURY!" - щасливо рявкнула я і здала іспит на п'ятірку.

Юрій Володимирович помер, коли ми вже скінчили школу. хай спочиває спокійно, хороший був дядько.
64 comments|post comment

лісерджік ейсід діетиламід [31 Jul 2009|10:48am]
38 comments|post comment

про фауну [30 Jul 2009|12:21pm]
днями я прибігла додому, вся в милі, як молода кобилиця кордовського загону, і, просто, як була, себто в милі і в саф'янових тапках, кинулася до холодильника.

холодильник у мене в цілому нічим не визначний, білий, обліплений сувенірними магнітами і церковним календарем на 2009-2010 роки. а в той день мене несподівано різко схопило попід ложечку почуття голоду.

(ложечка - це спеціально вживлений пристрій в районі шлунка. деякі діти родяться уже з готовою срібною ложечкою в писку, тоді акушер їх легенько струшує і ложечка сама прослизає на потрібне місце. якось так).

отже, я була голодна, як кобилиця після тригодинного галопу, а в холодильнику мусило щось бути. щось їстівне. крім заморожених свинячих реберець 1963 року із армійських стратегічних запасів, які ми придбали в комплекті з холодильником.
звичайно, я не помилялася. в холодильнику, на додачу до позаторішнього молока, лежала самотня сіра, потріскана, схожа на скам'яніле мумійо устриця. лежала і пахла на весь холодильник чорним морем.

(в сусідньому селі жив один мужик із кінським апетитом і кінським же шлунком. за одну трапезу він міг спокійно заточити баняк борщу з хлібом, сотню вареників і літр-другий узвару. жінка, діти, теща і вся родина на селі заморилися мужичка годувати і віддали його на поталу лікарям; ті розпороли дядькові пузо і втяли півшлунка. не знаю, чи витягли йому при тому ложечку. мужик повернувся зі шпиталю, сів за стіл їсти вареники, пару десятків впхав... та й віддав богу душу. шлунок йому тріснув)

в мене шлунок, здається, не кінський, але їсти я хотіла. устриця тихо пищала і апетитно поблискувала перламутром. а, може, то пищала моя папіроска ложечка.
і тоді я сіла на лінолеум і заплакала. шкода стало свинку, принесену в жертву армії в далекому 1963, і себе, і мужика стало шкода разом з його шлунком і варениками, і усіх коней кордовського загону...

бо як у біса ту устрицю їсти?!
48 comments|post comment

про принцес [15 Jul 2009|11:00am]
не знаю, як це достойно подати, тому скажу прямо і без прикрас: я соромлюся купляти туалетний папір.

звідки береться цей стид і срам, неясно. бо я не так, щоби дуже скромна, а скоріше навіть навпаки. ну ви й так це знаєте.
а от з папером якось не повелося. стою я вся така в черзі до каси, кучерява, в синіх, наприклад, босоніжках, з червоним педікюром, і з манікюром теж червоним, зрештою, то не так суттєво, я збиваюся із теми. я, власне, взагалі не про педікюр. я про кілометри туалетного паперу, який доводиться купляти. стою, як вже було зазначено, з манікюром і з чотирма рулонами паперу в руках. мінімум з чотирма, прошу зауважити. для чого їх по чотири пакують - це що, якесь сакральне число, як у сорокіна? як це виглядає, скажіть мені? як виглядаю я, вся кучерява, нічогенька собі така, і фігура ще цілком пристойна, і зуби ще всі на місці, і туалетний папір в руках, їйбогу, хоч плач.
"я протираю папером підлогу у ванні! він рожевенький і гарно пахне!" - хочеться загорлати мені, але я мовчки стою і ховаю очі. навколо мене товчуться люди, купляють курячі крильця з пивом, пральний порошок, шоколадки, листівки, ароматні свічки, салати з кулінарії, гандони, і лише я, як дурепа, стою в босоніжках і з чотирма рулонами паперу в руках. уявіть, якби особисто ви були принцом на білому коні - хіба ви б вибрали принцесу з туалетним папером? та ви б навіть не глянули на цю принцесу! максимум на її босоніжки, та й то мимохідь.

зарадьте цьому якось, бо не можу спати.
90 comments|post comment

ой були були на селі [07 Jul 2009|10:24am]



сільські вісті )
104 comments|post comment

відно в понєдєльнік іх мама роділа [01 Jul 2009|01:21pm]
мій брат народився в понеділок.
ну понеділок і понеділок. мільйони людей народжуються в понеділок. і у вівторок народжуються, і навіть в суботу, коли мама якраз робить вологе прибирання.

але мій понеділковий брат без зусиль затьмарив усі дні тижня. мало не з колиски він почав трощити іграшки, нескладну домашню техніку і деякі меблі. затрохи пішла в хід і сама колиска: брат, що вже пристойно тримався на ногах, перехилився через високе бильце і навернувся в паркет головою; бильце довелося відпиляти.

брат підростав, і з ним підростав хист до деструкції. він падав зі стільців, велосипедів, драбин, гойдалок і просто так, в калюжі. його бив електричний струм і сусідські індики. фамільний кришталь і фарфор йшов на той світ одразу цілими сервізами. вода, борщ і гарячі помиї для свиней розливалися кубометрами. брат забував вдома чоботи і йшов до школи в хатніх капцях, в школі забував портфель, а в портфелі забував позавчорашні канапки. попри це все, ми виросли здоровими, гарними і навіть деколи розумними, і, як бачите, брат навіть ні разу не прибив мене випадково розпеченою праскою.

років зо три тому, коли я якраз спокійно прогулювалася затишною борщагівкою, подзвонив тато і сказав: "максима збив трамвай. я нічого не знаю, їду туди". і поклав трубку.
(Аннушка уже купила подсолнечное масло, и не только купила, но даже разлила)
мені стало зле. ні, я знаю свого брата, який одною лівою може міняти навколишній ландшафт, зупиняти коня на скаку і входити в горящую ізбу, але ж це трамвай! ТРАМВАЙ, йомайо! велика червоно-жовта дура. чеського виробництва.

я була на грані понос судорогі смєрть серцевого нападу, коли передзвонив тато і повідомив, що з братом все в порядку (якщо не брати до уваги струс мозку), й з трамваєм наче теж усе в нормі (якщо не брати до уваги нервовий зрив вагоновожатої).

ну от хто ще може похвалитися таким братом?
49 comments|post comment

ой люлі - a hoolee? [25 Jun 2009|02:23pm]
якщо б можна було зобразити мій будинок, або хоча б поверх, де я живу в розрізі, як ото зображають в дитячих книжках, абощо, то виглядало б це десь так:
дівчина з кошеням на плечі пилососить килим, вицвіла тітка з вицвілою кішкою варять перловку і дивляться телевізор, накачаний хлоп їсть батон "сихівський", рум'яний дядько дрелить стіну, і посередні усього цього я в заваленій клаптями кімнаті строчу, строчу, строчу, блін, на швейній машинці.

і напис такий унизу: у всіх нас є щось спільне. варена ковбаса дрогобицького м'ясокомбінату! лунає тиха спокійна музика. завіса.

36.90 КБ


це не шапка, ні! і не фартух! і тим більше не кухонний комбайн. це просто торба для одної молодої мамусі - на різне дитяче причандалля - пляшечки, соски, пеленки, свіжі памперси, інше. похваліть мене хоч хтось. безплатно.
40 comments|post comment

дев'ять кіл [18 Jun 2009|12:29pm]
о, якби ви знали, чим я займалася в понеділок!

почну з того, що оксана, дружина брата, подарувала мені на весіллі красивенний набір із сережок, кольє і перстня.
а ще перед тим я загубила десь у хаті косметичку із різним причандаллям.
тому цілий день я ходила в нових красивенних сережках, зате з ненафарбованою пикою, а ввечері зібрала манатки на потяг, знайшла ту нещасну косметичку із причандаллям, понабирала солодкого, ковбаси, голубців, тушених перепілок з чорносливом, лососевих рулетів із зеленню, італійського мартіні вісім ящиків, одеського шампанського три літри, і так далі, сіла в вагон і поїхала геть, пробачте уже мені такі деталі, але то необхідний вступ до понеділкової драми.

у вагоні я нарешті зняла сережки, і кольє зняла, а перстень залишила на пальці, ну й труси на сраці, звісно, залишила, та й шорти, і майку, що там уже прибріхувати, майже все залишила на собі, як остання пуританка в йоркширі. коротше, поклала я свої красивенні сережки разом із ланцюжком в щасливо знайдену косметичку і заснула міцним вагонним сном. і снилася мені небо в діамантах і ще дещо.

а вранці встала, і, як була - себто в трусах, шортах, майці, перстні, шльопанцях на босу ногу і без макіяжа - похапала манатки, усі ті голубці з шампанським, і пішла додому. вдома я довго мокла під душем, розчісувалася, чухала пузо, пила каву, думала про небо в діамантах і ще дещо, аж поки не прийшов час йти на роботу, я полізла за косметичкою, щоб намалювати на пиці красу, і головне - щоб натягти сережки... косметички, курвамать, знову ніде не було. "а чи не забула ти її, красавіца моя, в шостому вагоні фірмового потягу "львів-київ", га?" - запитала я себе і впала в істерику.

трохи поістерикувавши, я взула шльопанці на босу ногу, натягла труси, шорти, майку, як остання пуританка в есексі, і поскакала назад на вокзал.
потяг, звісно, вже давно не чекав мене на пероні, а, як повідомила тітонька в пілотці, був відігнаний в поїздовий парк до вечора. я поправила окуляри і шльопанці і енергійно потулила по шпалах. в парк.

небезпека підстерігала мене на кожному кроці. щомиті з-за поворотів з'являлися чорнопикі машиністи і золотозубі тітки з кравчучками, щосекунди мене наздоганяли паровози і дрезини, на мене висипали вугілля і заливали гарячою смолою, я застрягала шльопанцями в щебені, скреготіла зубами і інтенсивно пріла, але йшла. через якихось 4-5 годин пекельних мук вдалині, як оаза, замайорів поїздовий парк із мільйоном потягів в усі відомі напрямки. "йобтваюмать алилуйа" - верескнула я, перехрестилася і почала шукати свій потяг із вагоном номер шість, де в десятому купе на верхній полиці мала лежати моя косметичка з сережками і ланцюжком.

і знайшла.
от.
67 comments|post comment

весілля весілля [16 Jun 2009|09:59am]
на весіллі розповіли таку історію:

святкувала якось сватова кума свій ювілей, 50 років. випили, як полагаєця, погуляли, зібралися додому. а у свата якраз був вантажний мікроавтобус. повантажили, значить, в той мікроавтобус всі подарунки, зверху звалили квіти, і посеред того всього поставили лаву для людей.
сват порозвозив людей, лишилася одна кума, то вона собі прилягла на лаву і задрімала. їдуть вони, аж тут мєнти спиняють. сват каже - та во, куму з ювілею везу. а де ж та кума, питаються мєнти. сват відкриває задні двері, а там купа квітів, а посередині лава і на ній кума лежить.

ага, і про весілля. братєльнік мій [info]soldatyk одружився. многая літа молодій парі! бум цик цик
33 comments|post comment

navigation
[ viewing | most recent entries ]
[ go | earlier ]