найдекоративніша серед популярних морквоїдів [entries|friends|calendar] улиба борзосмислова [ userinfo | livejournal userinfo ] [ calendar | livejournal calendar ]

ой були були на селі [07 Jul 2009|10:24am] ( сільські вісті ) 103 comments|post comment

відно в понєдєльнік іх мама роділа [01 Jul 2009|01:21pm] мій брат народився в понеділок. ну понеділок і понеділок. мільйони людей народжуються в понеділок. і у вівторок народжуються, і навіть в суботу, коли мама якраз робить вологе прибирання. але мій понеділковий брат без зусиль затьмарив усі дні тижня. мало не з колиски він почав трощити іграшки, нескладну домашню техніку і деякі меблі. затрохи пішла в хід і сама колиска: брат, що вже пристойно тримався на ногах, перехилився через високе бильце і навернувся в паркет головою; бильце довелося відпиляти. брат підростав, і з ним підростав хист до деструкції. він падав зі стільців, велосипедів, драбин, гойдалок і просто так, в калюжі. його бив електричний струм і сусідські індики. фамільний кришталь і фарфор йшов на той світ одразу цілими сервізами. вода, борщ і гарячі помиї для свиней розливалися кубометрами. брат забував вдома чоботи і йшов до школи в хатніх капцях, в школі забував портфель, а в портфелі забував позавчорашні канапки. попри це все, ми виросли здоровими, гарними і навіть деколи розумними, і, як бачите, брат навіть ні разу не прибив мене випадково розпеченою праскою. років зо три тому, коли я якраз спокійно прогулювалася затишною борщагівкою, подзвонив тато і сказав: "максима збив трамвай. я нічого не знаю, їду туди". і поклав трубку. (Аннушка уже купила подсолнечное масло, и не только купила, но даже разлила) мені стало зле. ні, я знаю свого брата, який одною лівою може міняти навколишній ландшафт, зупиняти коня на скаку і входити в горящую ізбу, але ж це трамвай! ТРАМВАЙ, йомайо! велика червоно-жовта дура. чеського виробництва. я була на грані понос судорогі смєрть серцевого нападу, коли передзвонив тато і повідомив, що з братом все в порядку (якщо не брати до уваги струс мозку), й з трамваєм наче теж усе в нормі (якщо не брати до уваги нервовий зрив вагоновожатої). ну от хто ще може похвалитися таким братом? 49 comments|post comment

ой люлі - a hoolee? [25 Jun 2009|02:23pm] якщо б можна було зобразити мій будинок, або хоча б поверх, де я живу в розрізі, як ото зображають в дитячих книжках, абощо, то виглядало б це десь так: дівчина з кошеням на плечі пилососить килим, вицвіла тітка з вицвілою кішкою варять перловку і дивляться телевізор, накачаний хлоп їсть батон "сихівський", рум'яний дядько дрелить стіну, і посередні усього цього я в заваленій клаптями кімнаті строчу, строчу, строчу, блін, на швейній машинці. і напис такий унизу: у всіх нас є щось спільне. варена ковбаса дрогобицького м'ясокомбінату! лунає тиха спокійна музика. завіса. це не шапка, ні! і не фартух! і тим більше не кухонний комбайн. це просто торба для одної молодої мамусі - на різне дитяче причандалля - пляшечки, соски, пеленки, свіжі памперси, інше. похваліть мене хоч хтось. безплатно. 40 comments|post comment

дев'ять кіл [18 Jun 2009|12:29pm] о, якби ви знали, чим я займалася в понеділок! почну з того, що оксана, дружина брата, подарувала мені на весіллі красивенний набір із сережок, кольє і перстня. а ще перед тим я загубила десь у хаті косметичку із різним причандаллям. тому цілий день я ходила в нових красивенних сережках, зате з ненафарбованою пикою, а ввечері зібрала манатки на потяг, знайшла ту нещасну косметичку із причандаллям, понабирала солодкого, ковбаси, голубців, тушених перепілок з чорносливом, лососевих рулетів із зеленню, італійського мартіні вісім ящиків, одеського шампанського три літри, і так далі, сіла в вагон і поїхала геть, пробачте уже мені такі деталі, але то необхідний вступ до понеділкової драми. у вагоні я нарешті зняла сережки, і кольє зняла, а перстень залишила на пальці, ну й труси на сраці, звісно, залишила, та й шорти, і майку, що там уже прибріхувати, майже все залишила на собі, як остання пуританка в йоркширі. коротше, поклала я свої красивенні сережки разом із ланцюжком в щасливо знайдену косметичку і заснула міцним вагонним сном. і снилася мені небо в діамантах і ще дещо. а вранці встала, і, як була - себто в трусах, шортах, майці, перстні, шльопанцях на босу ногу і без макіяжа - похапала манатки, усі ті голубці з шампанським, і пішла додому. вдома я довго мокла під душем, розчісувалася, чухала пузо, пила каву, думала про небо в діамантах і ще дещо, аж поки не прийшов час йти на роботу, я полізла за косметичкою, щоб намалювати на пиці красу, і головне - щоб натягти сережки... косметички, курвамать, знову ніде не було. "а чи не забула ти її, красавіца моя, в шостому вагоні фірмового потягу "львів-київ", га?" - запитала я себе і впала в істерику. трохи поістерикувавши, я взула шльопанці на босу ногу, натягла труси, шорти, майку, як остання пуританка в есексі, і поскакала назад на вокзал. потяг, звісно, вже давно не чекав мене на пероні, а, як повідомила тітонька в пілотці, був відігнаний в поїздовий парк до вечора. я поправила окуляри і шльопанці і енергійно потулила по шпалах. в парк. небезпека підстерігала мене на кожному кроці. щомиті з-за поворотів з'являлися чорнопикі машиністи і золотозубі тітки з кравчучками, щосекунди мене наздоганяли паровози і дрезини, на мене висипали вугілля і заливали гарячою смолою, я застрягала шльопанцями в щебені, скреготіла зубами і інтенсивно пріла, але йшла. через якихось 4-5 годин пекельних мук вдалині, як оаза, замайорів поїздовий парк із мільйоном потягів в усі відомі напрямки. "йобтваюмать алилуйа" - верескнула я, перехрестилася і почала шукати свій потяг із вагоном номер шість, де в десятому купе на верхній полиці мала лежати моя косметичка з сережками і ланцюжком. і знайшла. от. 67 comments|post comment

весілля весілля [16 Jun 2009|09:59am] на весіллі розповіли таку історію: святкувала якось сватова кума свій ювілей, 50 років. випили, як полагаєця, погуляли, зібралися додому. а у свата якраз був вантажний мікроавтобус. повантажили, значить, в той мікроавтобус всі подарунки, зверху звалили квіти, і посеред того всього поставили лаву для людей. сват порозвозив людей, лишилася одна кума, то вона собі прилягла на лаву і задрімала. їдуть вони, аж тут мєнти спиняють. сват каже - та во, куму з ювілею везу. а де ж та кума, питаються мєнти. сват відкриває задні двері, а там купа квітів, а посередині лава і на ній кума лежить. ага, і про весілля. братєльнік мій soldatyk одружився. многая літа молодій парі! бум цик цик 32 comments|post comment

a hoolee? [27 May 2009|02:09pm] поки ви насолоджуєтеся сонцем і тополиним пухом, боретеся з целюлітом і алкоголізмом, дивитеся кораліну і діскавері ченел, пожираєте полуниці з сметаною, ходите на футбольні матчі з мілєвським, матюкаєте жек за відключену воду і сусідів за вічний ремонт, словом, грішите на повну, марка "a hoolee?" продовжує працювати на спасіння вашої душі. футболка (із новенького): 92 comments|post comment

в мірє животних [25 May 2009|03:16pm] коли я була маленька і вірила в зубну фею, мама купила нібито татові, а насправді нам із братом цуценя. цуценя, назване в честь тата Мікі, за версією продавця належало до породи "болонка" і багато місця в квартирі не займало. ясна річ, ніякою болонкою Мікі не був. не був він, на щастя, і крокодилом, а характер й взагалі мав золотий - сам пив, сам гуляв, сам стелився і сам лягав і борщ варив. якогось літа ми відвезли Мікі на село до бабці, він там прижився, став ганяти курей і корів, їсти варену бульбу і в цілому злився з природою. а за деякий час, курва, п'яний сторож колгоспних стаєнь застрілив нашого Мікі із рушниці. бо прийняв його за вовка, старий пень. деякий час потому сусідка принесла нам клітку із папужкою. "його звати Гоша" - відрекомендувала папужку сусідка. Гоша був заляканий до істерії, бо сусідський онук щодня для профілактики хуярив по клітці палкою, коротше, Гоша був нервовий і навіки втратив здатність говорити по-людськи. втім, ми полюбили пташка і скоро привчили його виконувати команди і не срати нам на голову. одного разу я почепила Гоші в клітці крейду на канцелярській скріпці. папуга, бідолаха, застряг ніжкою в тій скріпці і так провисів кілька діб, бо нас саме не було вдома; коли ми повернулися, Гоша, на щастя, ще був живим, але здоровля вже мав не те. і ніжка у нього відпала. наступні кілька років Гоша прожив із одною ногою і навіть вступив в шлюб із папужкою на ім'я Фрося. дітей ми так і не дочекалися, бо Фросю роздер сусідський кіт, а Гоша полетів кудись у відкритий космос і не повернувся, як гагарін. трохи оклигавши від птахівництва, ми вмовили батьків на акваріум. на деякий час ми з ентузіазмом кинулися в морський світ, годували і вигулювали рибок, мили акваріуми і все таке інше. нарешті ми купили вершину колекції - золоту рибку. золота рибка виявилася хижаком, вона швидко змолотила гуппі, за ними мечоносців і молінезій, трохи більше часу зайняло полювання на сомика... врешті золота рибка залишилася сама і луснула - чи то з горя, чи з переїдання. сьогодні подруга мені запропонувала взяти собі хом'ячка. я трохи подумала, пригадала, як ми випадково задавили пару хом'ячків партою в шкільному живому куточку, уявила усі можливі варіанти геройської кончини тваринки в моєму домі і гуманно відмовилася. але вам раджу. заходьте сюди і беріть собі пухнастиків на виховання. оскільки вони карликові, то багато місця в квартирі не займуть. а ще, можливо, навчаться варити борщ. 120 comments|post comment

mini me [19 May 2009|10:55am] днями я шукала щось на горищі в батьківській хаті, але наткнулася папку із старими малюнками і залипла. так весело було розглядати. цікаво, чому саме ці малюнки збереглися. цікаво, куди поділися малюнки за період 1991-2000 - не розпалювали ж ми ними грубу, кінець кінцем! і найцікавіше - здається, я тоді малювала краще. не втішайте мене. present ( past ) 72 comments|post comment

К і К - мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, бл! [12 May 2009|11:41am] рученьки терпнуть злипаються віченьки... коротше, нервів було не менше, як перед першим причастям. днів зо три до відкриття мені вві сні ввижалося, як я читаю довгі занудні промови в мікрофон, часом навіть з трибуни гггг. вино випито, сир з'їджено, шкода, мало було мотузок - так би я поперев'язувала ще і стелю, двері, меблі, публіку, майстрів з майстер-класами і весь львів з кав'ярнями разом узятий. ( пару випадкових фото без спойлерів ) photos by fi_lin and 1inuxoid п.с. хтось із вас, може, мав щастя бачити це в телевізорі? розкажіть, як воно, я лиш приблизно здогадуюся, що я там плела. та й взагалі розкажіть, як усе пройшло гггг п.п.с. хто ще не був - заходьте! виставка триватиме ще тиждень. алилуйа 107 comments|post comment

со слізамі на глозах [05 May 2009|10:36am] ( дуже мега важлива інформація про кінець світу!!! ) 47 comments|post comment

прівєти с таво свєта [29 Apr 2009|01:04pm] коли я тільки-но прийшла на свою теперішню роботу, на поличці біля мого робочого столу стояв фотопотрет літнього чоловіка в окулярах. портрет був акуратно перев'язаний чорною стрічкою. "мертвий посол", називали його колеги і кивали головою в мій бік - бо полиця, повторюся, висить просто біля мого робочого місця. і мені весь час ставало якось незатишно. щоразу, коли я поверталася до полички за робочими паперами, мертвий посол привітно усміхався і блискав шкельцями окулярів. якось я не витримала і поклала фото обличчям донизу, але затишніше не стало - адже він разом із своїми американськими окулярами і зубами залишався поруч. нарешті, я не витримала і попросила когось прибрати знимку, йомайо, бо мене уже почали брати сумніви, чи часом не в похоронному бюро "скорбота" я працюю. щойно ми вигребли із сейфу стару, вже поржавілу місцями металеву скриньку, яка стояла там ще за царя гороха і, вочевидь, за часів мертвого посла (в сейфі ми шукали пігулки проти пташиного грипу, які, за версією мого боса, мають також допомагати і проти свинячого грипу; пігулки ми таки знайшли, але вибачайте - це справи не стосується, та й вам не вистачить, тож у разі чого - сходіть уже самі до аптеки). так от, знайдена десь під завалами документів поржавіла скринька була закрита, а ключа, звісно, від епохи мертвого посла ніхто не бачив, тож не залишалося нічого іншого, як розламати її молотком. звідти випали документи із заголовком "огляд трупа". коли вже мертвий посол дасть мені спокій? п.с. а стосовно пігулок - наступного разу двічі подумайте і все зважте перед тим, як мені нахамити. бугагагага! 59 comments|post comment

acid disсo [28 Apr 2009|03:10pm] a present for giggster трохи хочу помалювати в такому стилі. цікаво? варто? ку-ку... 86 comments|post comment

пер аспера ад астра [24 Apr 2009|11:27am] десь із двічі на місяць мене атакує графоманська сверблячка. бо ж все навколо настільки цікаве, наповнене змістом і значенням, бо в кожній із моїх сумок лежить по спеціальному записнику, дарма, що я щосекундно гублю ручки і сторінки записників залишаються цнотливо чистими зараз на вулиці і в організмі весна, ідеальна пора для виплюску графоманських гормонів, весна із пташками на деревах і купками гівна пролісками в траві, а я щодня проходжу повз інститут карпенка-карого, де пачками тусуються майбутні марлони брандо, охх... не пиши такого, каже мені мама, бо люди подумають, що ти стурбована, а мені ж однаково, що думають люди (а хіба ж комусь шкодить репутація стурбованої?), до того ж, це художні опуси, графоманська сверблячка, нічого більше на великдень я бачила сергія. хоч убий, не можу пригадати його прізвища, лиш прізвисько. він, сергій без прізвища, стояв біля церкви і тримав за руку маленьку дівчинку. - христос воскрес, іра, - сказав він, - це моя доця. - воістину воскрес, як звати? - іринка. і о! на цьому місці мало би статися щось мелодраматичне - я заридала від зворушення, кинулася йому на шию із гарячими шепотом про те, що назвала сина сергієм, і чоловік у мене сергій, і рибки акваріумні у мене сергійчики, і взагалі, що не рожа, то сірожа! цього не сталося, навіщо я мордую вас розповіддю. тим більше акваріума в мене немає зрештою, в запасі ще історія про федора і атобус. нічого вульгарного, ніякого небезпечного сексу на водійському кріслі і тим більше жодних важких наркотиків; не розкриватиму всі карти - але повірте, вона візьме вас за живе. наступного разу, коли мене здолає сверблячка! ( весела єрунда і тітка ніна, яка позує андрію варголі ) 83 comments|post comment

плавлений сирок дружба [07 Apr 2009|01:23pm] в далекі семидесяті на історичному факультеті львівського універу, цій кузні кадрів і розсаднику дисиденства, вчився мій тато. мама теж, але наразі мова про тата. отже, продовжу. оскільки батько мій був хлопець видний, розумний і талановито грав на тромбоні, усі п'ять років навчання йому в гуртожицьку кімнату норовили підселити гостей із далекого зарубіжжя для укріплення міжнаціональної дружби. в'єтнамців, греків, індусів і прочу мєлюзгу. тато мій, видний, розумний, і головне - кремезний - регулярно і щиросердно їх бив, не тому, що расист, а тому, що заслужили - за аромат смажених оселедів, за ранкові медитації, за картавість вимови, та й просто для профілактики і укріплення міжнародної дружби. і от якось оселився в гуртожику молодий араб. спадкоємець шейха, правитель сєвєрних і южних морєй, прохлада глаз моїх і так далі. за зверхність, золоті зуби і білі одєжди вирішили якось студенсти араба провчити. а тато мій привіз якраз трилітровий слоїк домашньої самогонки і сала на закуску. араб довго одбивався, боявся аллаха і всіх святих, але зрештою випив стопочку, за нею другу, третю... тоді мій тато, не будь дураком, обійняв його за плечі і каже: шо, ахмед, чи як там тебе, ти мене поважаєш? - поважаю, каже мохамед (чи як там його). - значить будемо дружити країнами? - будемо, відповідає наш саїд. - а на знак, дружби, пика твоя чорнопикая, ми повині поміняцця чимось дорогим, наприклад, годинниками. от який в тебе годинник, абдурахман-ібн-абдула? "сеіко"? пайдьот. а в мене "ракєта", і я од щирого серця дарю її тобі, знімай годинника, курвамать! араб свого годинника татові і віддарував. на ранок, трохи проспавшись і похмелившись, арабський шейх годинника хотів забрати, але тато сказав, що за дружбу між народами торгуватися негоже і показав кулака. коротше, от уже років тридцять сеіко справно показує час. яка доля "ракети", на жаль, розповісти не можу - араб поїхав додому, успадковувати свої нафтові вишки. не знаю, для чого я вам це розповіла. ну порив був, розумієте? а збиралася ж розповісти про травлю комарів. чи то про анекдоти про ковальських. євпочя. 68 comments|post comment

день театру [27 Mar 2009|11:01am] ( історія ) сьогодні народилися марія шнайдер і квентін тарантіно, а от гагарін з лемом навпаки - вмьорли. бо що нємцу харашо, то русскому - смєрть. 104 comments|post comment

постукай по дереву [17 Mar 2009|12:17pm] скоро в soldatyk вийде ще одна збірка поезії-прози; ось, збацала йому з тирених фотографій і порваних газет кілька колажів для ілюстрацій, та й просто для неабиякої красотіщі: ( ішшо сто тищ міліонів ) 60 comments|post comment

са! ша! са! ша! [13 Mar 2009|10:35am] ( метр історії про сашу без шапки і в шапці ) 67 comments|post comment

холодець [10 Mar 2009|03:41pm] одна моя далека родичка по материнській лінії змалку славилася своєю зверхньою поведінкою і невтомними лінощами. поки її подруги і вся родина на селі весело підгортали сіно і сікли буряки, О. (назвемо її так, бо саме з цієї літери починається її ім'я), так от, О. читала дамські романи в тіні яблуневого саду або смачно відсипалася в пухових перинах. одного разу (а став цей випадок широко відомий завдяки цікавій сусідці, яка була свідком), отже, якось О. загорала на розкладачці на подвір'ї своєї хати, а поруч дрімав пес і порпалися в травичці качатка. тим часом мама нашої принцеси, зігнута в три погибелі, полола картоплю на городі. раптом О. почула якийсь шум і вовтуження, ліниво розплющила очі і побачила, що пес збирається зжерти одне-друге нещасне качатко, що мали необережність забрести в радіус його ланцюга. "МАМО!!!! МАМОООО!!!!" - заверещала панянка О., не подумавши підняти задниці з розкладачки. "МАМО!!! ЙДІТЬ, БО ПЕС КАЧАТА ЇСТЬ!!!" (ну і мамі, звичайно, не залишилося нічого, окрім як бігти через весь город з мотикою наперевіс, щоб відігнати качат в безпечне місце). а я оце вирішила спробувати зварити холодець в домашніх умовах. з чого його варять взагалі? з ніг? 45 comments|post comment

контур і калор [03 Mar 2009|01:20pm] всіх ласкаво прошу прийти подивитися на мій публічний позор тріумф! він, а точніше вона, виставка, станеться десь в кінці березня - на початку квітня (або й у кінці квітня) в славному місті львові в музеї ідей. афіша буде перероблена ще сто тисяч разів, шрифт неправильний, фон відсутній, інформація неточна, голова болить, пташки співають, весна! додатково я ще повідомлю, якщо раптом всі ці роботи за місяць не встигнуть згоріти від удару зевсової блискавки. дуже довго я трахала мізки друзям щодо назви, і врешті виповзла на ту, що ви бачите. звісно, вона, як і аліна гросу, подобається далеко не всім, тож ось варіати, народжені вчора в гугглтоці: "контури", "конь тури", "конь і тура", "контур і калор" (сам вибірай калор і сам крась!), нарешті: "контур і кал"! або навіть так: "КАЛъ" тепер щодо аліни гросу. може, запросити її на відкриття? думаю, про якість (ба навіть наявність!) малюнків можна буде не хвилюватися. варіант два (бо аліна, а особливо її собачки, підозрюю, дорого коштують), так от, малобюджетний варіант презентації: всі жінки час від часу показують сіські. перший раз на вході, а далі під настрій. мужики тим часом грають в доміно і п'ють пиво з воблой. в роялі плавають шпроти. весна... 62 comments|post comment

музіка [25 Feb 2009|11:27am] років у 12-14 я була сильно посунута на майклі джексоні і трохи легше на мадонні. в угарі я густо завішувала свою малометражну кімнату видертими з журналів плакатами майкла в золотих купальниках і мадонни без купальників. маніакально полювала на всі касети, наклейки, вирізки з газет, кліпи по краденому МТВ. вершиною щастя були джінси з величезним портретом майкла на стегні, що мені їх привезли батьки чи то з польщі, чи з югославії. років у 15 я плотно пересіла на нірвану з металікою, мертвим півнем і ВВ, стала носити шнурки в косичках, фєнєчьки і квітчасті сукенки вкупі з гавнодавами, коротше кажучи, майкл тихо загнувся під патлами курта кобейна. за пару років львів накрила хвиля рейву, я закручувала волосся в якісь вертикальні "вуха" і "антени", фарбувала очі і нігті в кислотні кольори і ходила на роликові дискотеки в парку культури. а в студентські роки мене нарешті наздогнав аукцЫон. зараз я слухаю джаз, і лаунж, і босса-нову, і фанк, і електроніку, і тріп-хоп, і етніку, і реггі, і ембієнт, і всяку таку іншу хрєнь. і аукцион з фьодоровим досі не відпускає. а як у вас? 107 comments|post comment

navigation [ viewing | most recent entries ] [ go | earlier ]